Об этом говорится на странице фонда "Повернись живим":
Він із тих неговірких і спокійних чоловіків, із яких доводиться витягувати по слову, проте в мовчанні яких ховається безліч безцінних історій. «В Горлівці був, - говорить він про свій попередній бойовий досвід так, наче йдеться про найбуденніші речі. – В селищі Новгородське».
Вже два роки Роман працює снайпером, у минулому ж лишилася спокійна робота логістом та родина. «Війна для мене почалася з Майдану, - згадує він. - Після того, як почалися «заварушки» в Криму, уже було ясно, до чого це…» Піти на фронт одразу ж добровольцем він не міг, адже мусив утримувати родину: «Ми знімали квартиру… Коли почалася війна, я був у самообороні київській. В кожному районі свій підрозділ… на громадських засадах самоорганізовувалися. Коли отримав соціальні гарантії – так, підписав контракт. Певні уроки снайпінгу давалися ще з вишколом. Багато різних курсів проходив…» Весна ще тільки починає заявляти про свої права, і в бліндажі, де ми спілкуємося, справжній дощ. Не рятують ані розкладені ганчірки, ані підставлені відра – на підлозі утворюються калюжі, вода крапає на тебе вночі… Проте боєць розповідає: затоплення – це ще не найгірша несподіванка з боку природи: «Тут усе тече, в Новгородському нас миші заїдали. Це було просто лихо, вони з'їдали геть усе, усе, що можна! Сьогодні отримали продукти, завтра вже нема! » Не рятували й коти – вони часом переїдали гризунів, від чого їх нудило. «Якщо рюкзак не закриєш – наступного дня там уже два десятка мишей сидить, вони уже все погризли, пообсцикали – уже мишача колонія! .. – говорить боєць. - Якщо хтось їв сало і не помив руки – пообгризали пальці. Ґудзики відгризали, каремати їли… Ми їх пробували травити, купляли кілька кілограм отрути – не встигли розсипати, за півгодини вони все з'їли… купили мішок, і ледь встигали їм підсипати. Потім вони почали трохи гинути, а ми за кілька днів уже спускалися в бліндаж як ото в якийсь морг. Дуже смерділо тими трупами… І їх менше не стало! .. » Проте, жодні побутові негаразди чи порушення тиші, здається, не здатні вивести його з рівноваги. Вірить, що війна його не змінила жодним чином, а на питання, що дається тут найважче, він довго мовчить, перебираючи свої спогади.
«Не знаю! .. – каже зрештою. - Наче нічого важкого ще не було! » Розповідає, що після війни хоче вернутися, продовжити роботу, і просто жити далі.
До слова, Роман і його побратими дислокуються в одній із найгарячіших точок на лінії фронту.