Итак, после первого успеха в Венесуэле Дональд Трамп планирует привлечь 100 млрд долларов инвестиций в эту страну, чтобы возобновить экспорт тяжелой нефти для заводов США в Мексиканском заливе. Исторически эти заводы зависели от нефти из Венесуэлы, впрочем, как и индийские, и сейчас там голод из-за сырья. Именно поэтому, кстати, и возник конфликт с Канадой: Трамп пытался продавить дешевую тяжелую нефть, но там специфическая очистка: такие сорта нужно постоянно держать подогретыми — эта технология доступна не везде на планете. Венесуэла от сотрудничества с США отказалась и из-за санкций пыталась сотрудничать с РФ и Китаем, но теперь, когда Мадуро вывели из игры, выбор сделан и США берут нефтяной ресурс страны под контроль как стратегический резерв в случае большой войны, пишет Кирилл Данильченко для LB.ua.
Далее текст на языке оригинала. Швидше за все, США усвідомлюють, що майбутній конфлікт з Китаєм неминучий. Три з п'яти договорів про спільну оборону США — це Азіатсько-Тихоокеанський регіон. Незалежно від того, буде це атака на Тайвань чи конфлікт за ресурси для Китаю, зіткнення неминуче.
Тут працює ще один прихований таймер — демографія. Китай старіє. До 2030 року кількість пенсіонерів переважить кількість робочих рук — і вікно можливостей для Пекіна закриється. У лідерів КНР немає часу чекати, поки флот стане ідеальним. Або вони забирають ресурси Азії зараз, поки достатньо чоловіків призовного віку, або вони назавжди втрачають шанс стати гегемоном. Це війна за виживання нації, яка старіє швидше, ніж багатіє.
Загалом це те саме, що сталося з Японією: коли вони вторглися в континентальний Китай і загрузли на величезному фронті, стало зрозуміло, що санкції США на метал і нафту задушать імперію до сорок другого року. Тому вторгнення в Індонезію, на Філіппіни й удар по флоту США стали неминучими. Ситуація дзеркальна: хто володіє океаном, той володіє планетою.
Нині Китай може бути якою завгодно фабрикою світу і мати сухопутні трубопроводи для енергоносіїв, але США здатні заблокувати в Малаккській протоці торгівлю й обвалити імпорт Китаю. Пекін не почуватиметься в безпеці, саме тому він спускає на воду нові судна і готує третій авіаносець. Проте їхні технології ще десяток років не будуть у змозі протистояти США на морі.
Позиція Трампа прозора: США не встрягатимуть у конфлікт у Європі, але продаватимуть європейцям зброю та боєприпаси, щоб зімітувати ту ситуацію, яка сталася під час Другої світової — лендліз. Саме тоді впала гегемонія британців і більша частина Старого світу підсіла на голки кредитів.
Тому зрозуміла риторика щодо Гренландії: якщо буде великий конфлікт з Росією та Китаєм, Гренландія стане щитом, який закриє Атлантику від підводних човнів-рейдерів. Відсилка до окупації Ісландії під час Другої світової війни — тоді США наплювали на суверенітет заради бази для конвоїв. Імовірно, всі ці розмови Трампа — це ультиматум про купівлю або вічну оренду, курс на ізоляцію Північної Америки.
Відповідно й одержимість Трампа будівництвом флоту — він хоче відгородитися базами. Ідея "золотих лінкорів" тут набуває сенсу в концепції корабля-арсеналу, але з важливим уточненням: потрібна глибока модернізація силової частини.
Корпуси лінкорів типу "Айова" реально модернізувати хоч завтра. А от старі котли не потягнуть сучасну війну, туди потрібно ставити нові турбіни або реактори, щоб забезпечити хід і живити енергією монструозні радари і РЕБ. Сучасні есмінці — це кришталеві гармати, вони бояться влучання дрона. Лінкор же, з його бронею, не вразливий до рою дріб'язку. Якщо замінити силову установку, зняти вежі й поставити в барбети десятки вертикальних пускових контейнерів, він стане ядром ППО і ПРО, здатним збивати балістику й малі неконтрастні цілі.
А потужна енергетика дозволить увімкнути РЕБ такої сили, що створить мертву зону для супутників і наведення ворога. Це буде плавуча фортеця для війни нового типу. Яка зможе навіть сама штампувати дрони й перехоплювачі на борту, прикривати авіаносці від роїв дронів і підсвічувати цілі потужною РЛС. А літаки ескортного авіаносця захистять його самого від протикорабельних ракет і керованих бомб. Це поки глибока теорія, проте не маячня. Як не були маячнею перші експерименти з дронами перед вторгненням.
У світі ж бачать, що вітри війни наближаються. Колишній прем'єр-міністр оборони Японії Шігеру Ішіба вже заявив, що островам не завадить ядерна зброя. Це було очікувано після того, як Україна, роззброївшись, отримала вторгнення й етнічні чистки. Японці бачать, що США відпускають віжки. Якщо Вашингтон пропонує Берліну взяти лідерство над ЄС, то в Японії також великий досвід лідерства в регіоні, особливо на Тайвані та в Кореї.
Імовірно, держави Затоки чи Південна Корея також вирішать вибивати ногами двері в ядерний клуб. Але оскільки офіційно не можна, усі візьмуть на озброєння політику Ізраїлю або політику ядерної непрозорості. Як кажуть у Єрусалимі: "У нас немає ядерної зброї, але ми можемо жахнути". Ось під цим простим і зрозумілим політичним прапором і минатимуть тридцяті роки двадцять першого століття.
Росія застосовує "Орєшнік" — балістику середньої дальності — для того, щоб налякати Європу, але це виливається в чергові затримання танкерів: усі зрозуміли, що режим спирається тільки на нафту. Це викличе закупівлі додаткових батарей ПРО в Ізраїлі і гонку озброєнь.
Найстрашніше, що ми знову наступаємо на ті самі граблі: коли Гітлер окупував Австрію, можна було вирішити питання малою кров'ю, коли Чехословаччину — сотнями тисяч життів. А коли Польщу — вже загинули мільйони. Зараз світ дивиться, як нам у розпал зими розбивають ТЕС і виморожують міста — і висловлює занепокоєння.
Ми знову повернулися в точку, де право сили вирішує кордони, а ядерна зброя стає пістолетом біля скроні сусіда. Це означає, що в найближчі роки десяток країн обзаведеться бомбою й обмеження дальності ракет 500 км знімуть. Жити в такому світі буде незатишно: прильоти балістики, загрози блокад, удари з авіаносців по нафтових державах і окупація островів заради баз. Це світ Fallout перед тим, як натиснули кнопку, і наразі немає передумов, що ми звернемо вбік.