Візит Віктора Орбана до Вашингтону це не лише дипломатичний жест і переговори про енергетику. Це елемент великої політичної гри, у якій головною метою угорського прем’єра є власне політичне виживання.
Найближчі пів року кожен його крок потрібно розглядати та оцінювати виключно крізь призму внутрішньої виборчої кампанії. Вибори в Угорщині відбудуться у квітні 2026 року і за останніми опитуваннями шансів зберегти владу у партії Орбана все менше. Тому він активно шукає образ переможця, який має самостійний курс і протистоїть ЄС.
Для Орбана важливо повернутись додому не тільки з якоюсь угодою, а з телевізійною картинкою та фотографією з Овального кабінету. Він був у Вашингтоні, говорив із сильними світу і відстоював інтереси Угорщини.
У центрі його поїздки стоїть спроба домогтися відтермінування дії санкцій США на російську нафту, що надходить через нафтопровід "Дружба". Після запровадження обмежень Будапешт ризикує втратити головне джерело пального.
Формально Орбан говорить про економіку, але насправді – це політика та лобізм інтересів москви, замаскований під турботу про простих угорців.
Аргументи, які не витримують логіки У Вашингтоні Орбан традиційно повторює: "У нас немає портів, ми не можемо отримувати нафту морем, як інші країни". Цей аргумент він використовує з 2022 року, намагаючись пояснити залежність від російських поставок.
Але за всі ці роки він мав усі можливості для модернізації енергетичної інфраструктури і диверсифікації імпорту. Уряд Угорщини цього не зробив. І точно не через брак ресурсів, а через банальне політичне небажання.
Бо Орбан продовжував вірити у перемогу путіна і будував свій енергетичний суверенітет на співпраці з кремлем. Його доводи у Вашингтоні – це не аргументи державного лідера, а виправдання некомпетентного політика, який не зробив нічого і в результаті опинився у власній пастці. Коли прем’єр країни ЄС просить США про послаблення для російської нафти, то це не прагматизм, а демонстрація залежності.
Фактично він вимагає для себе винятку із санкційного режиму, який має на меті покарати агресора. І цим створює загрозу для всієї системи колективного тиску на москву.
Дружба Трампа і холодна логіка реальності Безумовно, Орбан розраховує на особисте ставлення Дональда Трампа. Їх стосунки давні й теплі.
Сьогодні він розраховує на дружню політичну амністію від американського президента у пом’якшення санкцій чи бодай їх гнучкого застосування.
Але Трамп, за всіма законами логіки та державного управління, не може собі дозволити таку поблажку.
Вона відкриє скриню Пандори. Після Угорщини аналогічних винятків вимагатимуть Словаччина, Австрія, Чехія, а за ними – інші держави світу, які ще зберігають економічні контакти з росією. Це буде початком руйнування санкційної системи, яку США створювали разом з Європою.
Тому, попри особисту симпатію, Трамп не має йти на зустріч Орбану.
І цього разу логіка міжнародної політики, бажання тиснути на путіна та досягти миру в Україні повинно переважити.
Орбан як деструктивний фактор для Європи і світу Віктор Орбан сьогодні є не просто опозиційним голосом у межах ЄС. Він став системною проблемою для всієї європейської політики. Його дії підривають єдність Євросоюзу, послаблюють санкційний тиск, створюють політичні розколи. Кожна спроба Будапешта виправдати співпрацю з москвою – це удар по спільній позиції Заходу.
А особисті контакти Орбана з міжнародним злочинцем путіним тривають понад десять років. Між країнами зберігається активна співпраця в енергетиці, фінансах і транспорті.
путін розглядає Орбана як свого союзника і ЄС та США це прекрасно розуміють.
У підсумку, поїздка Орбана – це спроба перетворити власну залежність від рф на політичні бали. Його метою є виграти час, знайти шпарину, відкласти невідворотне.
Але у стратегічній перспективі для США він виглядає не союзником, а деструктивним політиком, який гальмує зміни і підриває міжнародні зусилля зупинити війну.
Світ вже бачив, до чого це призводить.
І головним питанням сьогоднішнього дня є збереження політичної волі США і особисто президента Трампа тримати санкційний тиск на кремль без жодних виключень, які просять й надалі будуть просити одіозні проросійські політики.