Новый Нобель или политический манифест? Главная задача современной элиты Трампу до сих пор не дали Нобелевскую премию. И можно понять, почему он так этим недоволен. Но поскольку он все время повторяет, что уже остановил 8 войн, то, возможно, стоит переформулировать этот вопрос иначе.
Далее текст на языке оригинала. Не Трамп не заслуговує Нобелівську премію, а Нобелівська премія не заслуговує Трампа. Трамп, як визначний політик сучасності, вже давно її переріс. Тоді нарешті все стає на свої місця.
В цьому контексті напрошується інша ідея. Оскільки Дональд Трамп так багато зробив для сучасної міжнародної політики, необхідно висунути пропозицію – заснувати нову премію. Престижну Трампівську премію з призовим фондом принаймні у 10 разів більшим, ніж Нобелівська премія.
На лицьовій стороні золотої медалі Трампівської премії має бути зображений профіль засновника премії Дональда Трампа і напис англійською "Trump is with us" (Трамп з нами). А на реверсі кожної медалі мусить бути унікальне зображення, яке залежить від категорії премії. Зображення трампівського маєтку Мар-а-Лаго і також ім’я лауреата.
Якщо, скажімо, Нобелівську премію вручають в 6 категоріях: фізика, хімія, фізіологія або медицина, література, захист миру, а також премія з економічних наук, що фінансується Банком Швеції, то Трампівська мала б охоплювати значно більше категорій.
І до всіх перелічених категорій Нобелівської премії можна ще додати: миротворство (не менше однієї припиненої війни), геополітику, математику, екологію та кліматичні науки, штучний інтелект і комп’ютерні науки, космологію та дослідження космосу, біотехнології та генетичну інженерію, музику та виконавське мистецтво, освіту та популяризацію науки, військове мистецтво.
Необхідність запровадження Трампівської премії виникає додатково ще й з того, що додати нову категорію Нобелівської премії вкрай важко через юридичні обмеження. Воля Альфреда Нобеля чітко прописана в його заповіті 1895 року.
Єдиним винятком стала Премія з економіки, яку в 1968 році заснував та фінансує Банк Швеції, і офіційно вона називається "пам’яті Альфреда Нобеля". Створення нових номінацій вимагатиме або колосальних приватних фондів, або складних юридичних прецедентів.
Але фінансування нового проекту, Трампівської премії, не обов’язково мало б бути проблемою. Наповнити фонд цілком можливо, запросивши до участі провідних американських мільярдерів, які традиційно підтримують Республіканську партію, а також держави Перської затоки – Саудівську Аравію, Об’єднані Арабські Емірати та Кувейт.
Для них це була б не просто благодійність, а інвестиція у формування нового глобального символічного порядку. Адже якщо Нобелівська премія протягом понад століття визначала, кого світ має вважати найвидатнішим ученим, письменником чи миротворцем, то Трампівська премія могла б поставити значно амбітніше запитання: хто саме визначає правила гри у XXI столітті?
І тут виникає найцікавіша особливість цієї ініціативи. Трампівська премія не повинна конкурувати з Нобелівською – вона мала б принципово змінити саму логіку міжнародного визнання. Нобелівська система виходить із припущення, що найвищою формою людського досягнення є відкриття, творчість, інтелектуальний прорив або встановлення миру.
Трампівська система могла б виходити з іншого критерію: масштабу впливу. Не обов’язково зробити найкраще відкриття – важливо змусити весь світ говорити про нього. Не обов’язково написати найкращу книгу – важливо змінити політичний порядок денний. Не обов’язково самому зупинити війну – достатньо переконати світ, що саме ти її зупинив.
Саме тому окремою категорією Трампівської премії цілком логічно могло б стати "Стратегічне лідерство", де головним критерієм була б здатність кандидата змінювати поведінку інших держав, союзів, корпорацій і навіть впливових міжнародних організацій.
Додатково можна було б запровадити категорію премії за "Глобальний переговорний прорив" – для політика, дипломата або бізнесмена, який досяг найбільшого результату в переговорах.
Ще одна категорія – "Інновації в державному управлінні", де оцінювалися б нестандартні методи управління державою. І, звичайно, "За внесок у трансформацію міжнародної торгівлі" – категорія, в якій митна політика нарешті отримала б той статус, якого вона, можливо, ніколи не мала в історії людства.
Втім, щоб Трампівська премія не перетворилася просто на політичний клуб прихильників одного президента, для цього необхідно було б створити складну систему номінацій та голосування.
До складу журі мали б входити не лише політики, а й науковці, підприємці, дипломати, військові стратеги, представники технологічних компаній та, що особливо важливо, колишні лауреати.
При цьому сам Дональд Трамп, як засновник премії, не мав би мати вирішального права голосу. Це дозволило створити необхідну дистанцію між особистістю засновника та інституцією, хоча, зрозуміло, жодна інституція не змогла б повністю уникнути питання, наскільки її критерії сформовані під конкретну політичну філософію.
Але саме тут і проявився б головний парадокс. Трампівська премія, створена нібито для того, щоб віддати належне масштабу особистого внеску Дональда Трампа у світову політику, з часом могла б почати існувати незалежно від нього.
І тоді виникає питання, яке для будь-якого політичного діяча є набагато важливішим за саму нагороду: чи здатна створена ним система пережити свого творця?
Якщо відповідь була б позитивною, Трампівська премія поступово могла стати своєрідним американським аналогом Нобелівської. Але тільки значно дорожчим, гучнішим і, можливо, менш сором’язливим у визначенні того, що саме вважати історичним успіхом.
Церемонія нагородження тепер мусить проходити не в Стокгольмі чи Осло, а у в нинішній столиці світу – Мар-а-Лаго. А замість традиційної стриманої промови лауреатам можна було б запропонувати десятихвилинний виступ із можливістю пояснити, чому саме вони заслуговують на нагороду.
Таким чином проблема Трампа з Нобелівською премією вирішується елегантно. Якщо Нобелівський комітет не готовий присудити Трампу премію, це вже не трагедія. Він просто отримує власну.
Причому не одну номінацію, а цілу систему нагород, спеціально пристосовану до світу, в якому політика дедалі більше нагадує суміш дипломатії, бізнесу, технологій, інформаційної війни та персонального брендингу. Нобелівська премія залишатиметься символом досягнень інтелекту та гуманізму XX століття, а Трампівська – символом політичної реальності XXI століття.
І, зрештою, можна було б запровадити головну, абсолютно позаконкурсну нагороду – "За видатний внесок у зміну самого уявлення про можливе".
Її вручення мало б одну принципову особливість: переможця визначатиме не журі, а історія. І якщо через сто років історики справді вирішать, що Дональд Трамп був одним із тих політиків, які радикально змінили світовий порядок, тоді питання про те, чи отримав він Нобелівську премію, взагалі втратить будь-яке значення.
Адже найвища політична нагорода – це не медаль і не грошовий чек. Це здатність залишити після себе світ, який уже неможливо уявити таким, яким він був до тебе.
Першу Трампівську премію за 2026 рік доцільно було б присудити вже в листопаді місяці. І першим лауреатом цієї премії мусив би стати сам Дональд Трамп. Якщо головним критерієм її вручення зробити вміння привертати до себе абсолютну увагу світу та перетворювати будь-яку подію на власне шоу. Шоу, де він одночасно виступає і головним актором, і режисером, і найсуворішим критиком.
У такому світі новинні стрічки існують лише як декорації для Трампівського чергового виходу на сцену, а будь-яка інша подія стає просто антрактом між його заявами.
Адже здатність Дональда Трампа утримувати фокус уваги мільярдів людей, незалежно від характеру інформаційного приводу, давно перетворила сучасну політику на суцільний перформанс, де межа між реальністю та реаліті-шоу остаточно стерлася.